- Убивця із Вайтчепелу досі на волі! - волав хлопчина-газетяр, стоячи на розі вулиць Йорк-роуд і Ватерлоо. - Лондонці бідкаються, а поліція розводить руками! Пане, купуйте свіжий примірник! Деталі останнього убивства у повному обсязі, не проминайте!
Того похмурого вечора темніло раніше, ніж зазвичай. Ранковий дощ обіцяв от-от повернутися, але поки цього не сталося, на вулицях ще було багато людей. Вже починали загорятися вуличні ліхтарі.
Високий сухорлявий пан у темно-сірому костюмі та коричновому картатому сюртуку зупинився, зацікавлений криками хлопчини. Попросивши свіжий примірник, він заплатив пять пенсів, після чого згорнув газету вздовж і, притиснувши під пахвою, підкликав кеб.
Через руки хлопчика за його недовге життя пройшло чимало мідяків та срібняків, навіть якось він заробив аж цілий золотий соверен, однак цього разу щось насторожило його. На дотик монета була якась не така.
Опустивши очі він встиг побачити, що карбованець на його долоні виглядає інакше - ні тобі герба, ні профілю королеви; газетяр не помітив, як пан перед тим, як сісти до карети, спритним рухом скерував на нього тонку деревяну паличку.
- Конфундус, - прошепотів чоловік і хлопчикові на мить запаморочилось в голові. Монетка вискочила з руки і зацокотіла в провулок. Однак, коли переляканий хлопчина з полегшенням відшукав її серед розкиданого сміття, він ще якийсь час здивовано розглядав звичайнісіньке пенні.
***
Ремірус Найтінґейл розгорнув газету і, перш, ніж почати читати, виглянув у вікно. Повз пробігали мерехтливі ліхтарі мосту Ватерлоо, за якими внизу темніли важкі, насичені мастилом та брудом води Темзи. На осяяній мяким золотавим світлом набережній Вікторії, величаво здіймався обеліск Клеопатри, ніби посічений ієрогліфами грізний спис.
- Це ж треба таке, - пробурмотів сам до себе аврор. - Заплатити маґлівському малому пять кнатів.
Похитуючись разом із кебом, пан Найтінґейл вичаклував на кінці чарівної палички світло та, затнувши штори, заглибився у викладені репортером обставини чергового убивства, серія котрих так потужно сколихнула Лондон.
***
Натов перед театром "Ковент-Ґарден" був настільки щільний і вирував так гучно, що Ремірус, навіть якби хотів потрапити всередину звичайним чином, був би змушений явитися аж під двері.
Натомість він торкнувся чарівною паличкою до бічної хвіртки, що вела у внутрішній двір театру. Майстерно викувані ґрати по-зміїному розступилися і миттю повернулися на свої місця за спиною аврора.
Між високим цегляним парканом і бічною стіною театру було вогко і темно. Хтось ступив крок йому назустріч.
- Це ви, Найтінґейле?
- Я, Редже.
- Покваптеся, бо вистава от-от розпочнеться!
В голосі чаклуна відчувався майже не прикритий сум.
- Не біда, я поціновувач маґлівського мистецтва, проте, ця опера мені не до душі. Надто помпезно.
- Радо помінявся б з вами місцями...
Бічними коридорами Ремірус вийшов до вбиралень на першому поверсі, а звідти - непримітними сходами піднявся на бельетаж. Тут розташовувалися особливі ложі. Квитки до них не продавалися в звичайних касах, бо ці ложі були зачинені на ремонт. Проте, лише для маґлів. Деякі працівники Міністерства магії мали до них доступ, оскільки пані міністерка виступала за посилення звязків між спільнотами. Тому на частину місць було накладено маскуючі замовляння і чарівники могли знайомитися з високим мистецтвом не побоюючись бути розкритими.
Одним з таких цінителів був Штукар.
Аврори слідкували за ним цілий місяць, збираючи інформацію про звички та позаробочі контакти. Звісно, це була робота незаконна і навіть на Другому рівні мало хто про цю операцію знав. Не кажучи вже про трьох експертів з Відділу нагляду й контролю за магічними істотами, котрих аврори мусили завербувати для консультацій.
Однак, у разі успіху, ціла низка нищівних наслідків для немагічної Європи буде відвернена з гарантією.
- Ваш квиток, пане, - в порожньому коридорі вартував вбраний у розшиту золотом ліврею ельф-швейцар.
- Чи всі гості прибули? - поцікавився Ремірус, пораючись у внутрішній кишені сюртука.
- Здебільшого, пане.
Ремірус видобув великий золотавий квиток, на якому стояв переливчастий штам Міністерства. Ельф пошкріб його нігтем і, задоволений, повернув.
- Приємного перегляду.
За важкими лакованими дверями з маленької ложі відкривався чудовий вид на театр. Пять різьблених крісел з мякою оксамитовою обивкою та перегородка відокремлювала це затише місце від величезного залу; обабіч, зверху і знизу тьмяно мерехтіли прикрашені золотом глядацькі ряди. Яскраво освітленою була тільки сцена, на яку саме під гучні оплески виходила зірка сьогоднішнього вечора Фредеріка Грегуар.
Скориставшись появою прими, Ремірус озирнувся навколо. Всі місця були зайняті, окрім, зрозуміло, його власного і ще одного. На першому стільці зліва сидів сам Штукар. Біля нього розташувалася незнайома авророві чарівниця в атласній сукні. Крайнім зправа був Августус Діґл з міжнародної асоціації чаклунських торгових стандартів.
Місце Реміруса була в другому ряду, якраз між Діґлом та незнайомою йому жінкою. Лишався один вільний стілець зліва від аврора.
- О, Ремірусе! - зрадів його появі Діґл, коли овації вщухли. - Радий вас бачити! А я все гадав, чи сьогодні зустріну когось із вашої братії! Та, по правді, я ось щойно розповідав, що чимраз більше наших аврорів долучаються до світських заходів, що проводять маґли.

Отредактировано Валоран (17.04.22 17:17)

- Пані Белл, - Ремірус на мить підвівся з місця і поштиво їй вклонився. - Навзаєм. Хоча це й несподівнка, проте, приємна.
Насправді, йому довелось докласти певних зусиль, щоб пригадати ім'я чарівниці, яку від бачив, здається, втретє в своєму житті. Вперше вони зустрілися в кабінеті пані міністерки, а вдруге - в коридорах Відділу таємниць, де її супроводжував один із "невимовників" - справа вже сама по собі химерна настільки, що заслуговувала бути відміченю мозком аврора.
Ремірус, звісно, припускав, що "невимовники" мають нормальне життя, родини та, швидше за все, якихось друзів; однак, застати одного з них в коридорі за розмовою з людиною, що не належала до вузького кола тримачів допуску - цим похвалитися міг мало хто.
Особливістю пана Найтінґейла була його нездатність забувати обличчя. Він міг упізнати будь-кого, на кому, хоча б на мить, зупиняв свій погляд, щоб роздивитись. Та частина його пам'яті, в якій зберігалися ці відомості, мабуть, мала б нагадувати довжелезну картинну галерею, завішану портретами, на кшталт директорського кабінету у Гоґвортсі. Переважна більшість тих портретів не мали підписів, бо феноменальна в цьому аспекті пам'ять аврора не поширювалася на імена.
Втім, зустріч з цією чарівницею у Відділі таємниць в компанії одного із співробітників виявилася достатньо знаковою, щоб під її портретом в галереї Найтінґейла з'явилася іменна табличка.
Вистава вже почалася і Ремірус вже подумки відпрацьовував узгоджений план щодо Штукара, коли його роздуми перебив тихий жіночий голос. Прохання Кассіопеї Блек було несподіваним та невчасним, проте він обернувся до неї на три четверті, та нахилився трохи ближче:
- Гадаю, тут - не можемо, пані, - відповів він стишено. - Я радо стану до ваших послуг, але дещо пізніше, якщо ви не заперечуєте.
Штукар, як помітив аврор, теж не надто захоплювався виставою. Він кілька разів совався на своєму стільці і, судячи з ледь помітних рухів голови, замість сцени з акторами пильно оглядав глядацьку залу внизу.

Отредактировано Валоран (09.08.22 16:36)